34-та Неділя Блудного Сина 
1 Коринтян 6:12-20; Луки 15:11-32 

В січні 1697 року, коли проповідник Cемуел Віллард (Rev. Samuel Willard) підходив, щоб виголосити проповідь в церкві, до нього підійшов суддя Сіволл (Sewall) і вручив папір, який просив проповідника прочитати уваги всім присутнім людям.

В тім написанім листі суддя признався, що він зробив прикру помилку коли п’ять років тому засудив невинних людей. Він визнає себе винним, і нікого більше, та просить прощення від людей і в Бога. Пастор прочитав того листа.

Щоб здобутися на таке прилюдне визнання своєї провини, своєї помилки, - людина мусить бути, безумовно, щиро віруюча й зробити великі духовні зусилля.

Далі сьогоденний життєвий приклад: По дорозі їхало звичайне авто, й минало велике вантажне, але, побачивши, що назустріч швидко їде інший автомобіль, водій швидко звернув праворуч, поперед вантажного. Шофер великого вантажного, маючи добрі гальма, уникнув зудару, але, щоб пімститися, минув те мале пасажирське авто й різко звернув поперед нього.

Незабаром, чекаючи на зелене світло ті два авто, пасажирське й вантажне, стояли рядом. Водій пасажирського авто відкрив вікно й перепросив:

"Я винен був, бо вискочив попереду твого "трока”, прошу простити мені. Я змушений був так зробити, але то моя вина, бо мусів спершу добре; подивитися чи не їде хто назустріч, а тоді вже минати.

- Забудь те. Ти не навмисно вискочив, я щоб допекти тобі, відомститися, минув й навмисно різко виїхав спереду тебе, —міг бути нещасливий випадок. “І am sorry. I was wrong.”

В тих діях - визнання своїх провин, зроблених чи в церкві, чи на дорозі, виявилася християнська свідомість й чеснота перед Богом.

Люди здобулися на духовний подвиг. Ті життєві приклади можуть служити нам зразком до наслідування в усіх ділянках нашого родинного, церковного, громадського життя, у співжитті з нашими ближніми, в праці на виробництві.  Кожна людина може часом помилитися, але кожна чесна людина мусить здобутися також на визнання своїх провин і перед Богом, і перед людьми, — тоді зникне багато причин до ворожнечі, ненависті й багатьох судових позовів.

В сьогоднішній євангельській розповіді ілюструється як молодший син дійшов до зрозуміння своєї вини перед батьком, родиною й перед Богом, як він здобувся на щиросердне визнання своєї вини перед батьком і перед Богом. Він визнав, що він згрішив, визнав, що він уже недостойний і сином називатися, отже він переміг в собі самолюбство, зміг визнати своє пониження, а те запевнило йому відновлення родинної єдності, єдності із Богом.

Господь Ісус Христос, перебуваючи на землі в тілі людському, не раз кликав людей до духовного подвигу й стверджував:

"Бо кожен, хто підноситься, - буде понижений, хто ж понижається, - той піднесеться"
(Луки 18,14).

Церква Христова, в наближенні Великого Посту, коли ми маємо вступати на дорогу духовного звершенства, ставить перед нами приклад блудного сина - не до наслідування в його блудних, грішних вчинках, а до наслідування його щиросердечного визнання перед Богом і перед людьми своїх гріхів і провин.

Треба, щоб ми здобулися на рішучість і відвагу, знайшли в собі внутрішню силу й могли сказати:

"Я зробив: недобре. Я помилився... Я образив... Я порушував заповіді Божі..."

Якщо ми те зробимо, то ми вступимо на дорогу духовного морального оновлення.

Можливо серед нас, зараз присутніх, немає таких, які вчинили такі гріхи й провини, як той блудний син, але серед нас можуть знайтися такі люди, які прогайнували чи розтринькали духовні скарби, таланти, здатності, якими нас обдарував Отець наш Небесний, які ми yнаслідували як спадкоємці культури нашого народу.

Серед молодих людей у наші часи є такі, які буквально покинули батьківські доми й пішли за облудними закликами різних пройдисвітів, але коли ми особисто й не покинули доми батьків наших, як той блудний син, то є досить людей, які покинули свою Українську Православну Церкву й пішли на манівці в різні секти. Є люди серед нас, які, хоч формально й залишаються в Церкві свого народу, але не мають для неї часу влітку, ні взимку, - вони стали рідкими гістьми в домі Церкви свого народу.

Є досить людей, які. кажуть, що хоч вони рідко бувають в домі Отця свого, але ж вони нічого особливого не зробили й злого. Та такі люди забувають чи просто не хочуть знати, що коли в них Церква є щось другорядним, то вони фактично вже не ісповідують єдиного Бога, що вони вже служать не єдиному Богові, а мамоні, своїм забаганкам. (Матфея 6,24)

В наближенні Великого Посту ми всі повинні подумати як і де ми блудимо, як ми відходимо від Божих заповітів. Треба, щоб ми спромоглися й на духовну відвагу й визнали свої провини перед нашими ближніми, перед Богом у Святій Сповіді. Отець Небесний завжди буде радий нашому наверненню до Його Дому, на єднання з Ним, як радий був і втішений батько із притчі, яку розповів Господь наш Ісус Христос.
Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі