Митрополит Василій (Федак): спадщина та внесок у УПЦК
Гамільтонський деканат Східної єпархії Української Православної Церкви Канади (UOCC) спільно з Собором св. Володимира у Гамільтоні вшанували 20-ту річницю упокоєння блаженної пам'яті Митрополита Василія, який відійшов у вічність 10 січня 2005 року у Вінніпезі. У приміщенні Собору св. Володимира у Гамільтоні відбувся симпозіум, на якому члени родини та запрошені гості розповіли про Митрополита Василія, який служив у цій парафії як священик від 1951 до 1978 року.
Після Парастасу/Панахиди у Соборі св. Володимира у Гамільтоні, який/у відслужив Владика Андрій у співслужінні з десятьма священнослужителями Східної єпархії, та обіду, підготовленого Союзом українок Канади, відділ Гамільтону, симпозіум відкрив Митрополит Іларіон, який прибув з цієї нагоди з Едмонтону. У своєму вступному слові Митрополит Іларіон наголосив на своєму особистому зв'язку з блаженної пам'яті Митрополитом Василієм та його ролі у житті UOCC (Українська Православна Церква Канади) в період з 1978 по 2005 роки. За словами Митрополита Іларіона, блаженної пам'яті Митрополит Василій був людиною виняткового внутрішнього спокою, який навіть у найнесприятливішій ситуації завжди мав підбадьорююче бачення на надію. Його роль у розбудові UOCC в ті роки була визначальною для розвитку визнання UOCC у світовому православ'ї.
Наступні два доповідачі, сини Митрополита Василія: Ярослав та Еміліан, поділилися своїм досвідом зі сторони сім'ї та дітей. Обидва підкреслили роль Церкви у формуванні та викристалізації характеру їхнього батька. Щоб зрозуміти їхнього батька, треба подивитися на нього через призму досягнень і викликів, з якими стикалася кожна конкретна парафія, а згодом і UOCC. Через призму життєвого досвіду їхнього батька можна зрозуміти, що він є фундаментом того, ким вони є сьогодні.
Численні виклики, з якими стикалася сім'я, а також численні переїзди ніколи не зупиняли їхнього батька від його особистої цілеспрямованості та відданості Церкві.
Наступний доповідач, о. Василь Макаренко, розповів про свої робочі стосунки з Митрополитом Василієм під час перебування на посаді Голови Президії UOCC протягом 10 років. У багатьох сенсах, Митрополит Василій був людиною повної відданості Українській Православній Церкві Канади і як єпископ мав виняткове вміння слухати і розуміти людський стан. Він був іконою терпіння до своїх священиків і взірцем незгоди з авторитаризмом та привілеями влади. Його пастирський підхід до управління поєднував у собі втілення милосердя та любові до кожної людини. Його щоденна особиста взаємодія, чи то з працівниками консисторії, чи з випадковими людьми в аеропорту, показувала, що він завжди був сердечним і співчутливим.
Останній доповідач, о. Ярослав Буцьора, дослідив тему визнання Української Православної Церкви Канади Вселенським Константинопольським Патріархатом 1 квітня 1989 року. Мусимо визнати той факт, що митрополит Василій за час свого перебування на посаді зробив те, чого не змогли зробити всі його попередники: Євхаристійного сопричастя з родиною усіх Помісних Православних Церков світу. Щоб осягнути цей момент, о. Ярослав звернувся до автентичного листування Митрополита Василія з Вселенським Патріархатом та представниками Вселенського Престолу у Північній Америці.
Хоча Митрополит Василій не зміг особисто бути присутнім на події 1 квітня 1989 року у Константинополі через стан здоров'я, він виконав свой обов’язок, щоб світове Православ'я визнало нашу Церкву у присутності владики Юрія. Шлях UOCC, що розпочався у 1918 році, до повного євхаристійного визнання Вселенським Патріархатом був здійснений під час його керівництва.
Вічна пам'ять Митрополиту Василію, чиє ім'я та внесок у життя Української Православної Церкви Канади будуть жити для багатьох поколінь віруючих.
Стаття отця д-ра Ярослава Буцьори.
