Запросини на вечерю
23 неділя по П’ятидесятниці
Луки 14:16-24
У євангельській притчі розповідається про запросини на велику вечерю, - те, що ми тепер називаємо бенкетом. На перший погляд тут дивно те, що запрошені на вечерю гості не спішать прибути, а відмовляються. У наші часи люди звичайно люблять ходити на всілякі урочисті обіди чи вечері (Не люблять тільки слухати довгих промов...) Очевидно, мова йде не про якусь звичайну вечерю-бенкет, а про вечерю духовну - Господню Вечерю.
У молитві Господній ми молимося щоденно, щоб Бог давав нам “хліб наш щоденний”, щоб ми могли мати все необхідне для підтримання нашого щоденного життя, в першу чергу, звичайно, - життя нашого тіла.
І Бог милостивий до нас: на темний ґрунт Бог посилає вологу - дощі, сніги, щоденно посилає сонячні промені, які огрівають землю, і земля, оточена повітрям, день за днем, рік за роком вирощує велику кількість різних рослин і тварин, яких люди вживають собі і на поживу, і на виготовлення одягу й взуття, на створення собі будівель, огріття їх і т.п.
Своєрідна “трійця” - повітря, волога й соняшне проміння, - поєднуючись із землею, дає все необхідне для продовження життя. В суті своїй, - то твориться безпереривне велике Таїнство, завдяки силі, благодаті й передбаченню Божим дає умови для підтримання життя нашого на земній кулі. І все те постійно оновлює й оживлює нашу Землю, все те відбувається поза засягом людських спроможностей. За всі ті дари Божі, за постійне виявлення опіки й милості Божої до нас, людей, ми повинні бути завжди вдячні нашому Богові Творцеві.
Але Господь Ісус Христос сказав, що “людина не може жити одним хлібом”, що ми не можемо жити повним життям, коли тільки будемо споживати матеріальні страви для нашого тіла. Духовне єство наше, наша душа потребує так само поживи, але вже духовної, для підтримання її життя, як потребує матеріяльної поживи наше тіло.
Тому то Господь Ісус Христос і запрошує нас на свою Вечерю, щоб ми могли споживати духовні страви, страви для нашої зголоднілої душі. Маймо на увазі, що душа, яка не отримує довший час духовної поживи, - вона завмирає, і в людині гаснуть духовні прагнення, - її душу можуть опанувати тільки сили зла.
Зголодніла людська душа, яка немає духовної поживи, - вона безборонна проти сил зла, проти спокус диявольських. Отже, щоб того не ставалося, Господь і влаштовує свою Святу Вечерю, - щоб наситити душі наші. Кожна Божественна Літургія - це й є Свята Вечеря, - вона необхідна для живлення наших душ, її дари також необхідні для здоров'я й нашого тіла. Згадаймо слова з молитви перед прийняттям Святого Причастя:
“Нехай же не на суд і не на осуд буде мені Причастя Святих Твоїх Тайн Господи, а на здоров'я душі й тіла”.
Не забуваймо також, що Святе Причастя - це одночасно єднання з Христом, ми тією духовною субстанцією єднаємося з Христом і Богом нашим, - стаємо з Ним одним тілом (духовним).
Безумовно, самим звершенням обряду ті духовні перетворення не стаються, а тільки в наслідок нашої віри. Тому бережімося тільки формального звершення обрядовості; по визначенню ап. Павла,
"Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той осуд собі їсть і п'є."
(1 Kopинтян 11, 29).
Отже Господь нас запрошує щонайменше раз на тиждень на свою Вечерю – на Св. Літургію, на якій звершується Таїнство Св. Причастя, Таїнство Євхаристії. Пам'ятаймо також, що на Св. Літургії Господь дає
нам Причастя з двох основних духовних страв:
а) Причастя Слова Божого - Євангеліє, читання з Апостола, проповідь священнослужителя;
б) Причастя Тіла й Крови, - щоб Господь своїм єством оселився в нас, щоб ми стали з'єднані з Ним.
В суті своїй ми стаємо з'єднані з Христом і Причастям Слова Божого, і Причастям Тіла й Крови Його.
Трагедія людська полягає в тому, що багато людей не прагнуть скористатися запросинами Господніми, щоб з'єднатися з Господом у його гостині, а шукають, а вірніше - вигадують різні причини своєї відсутності на тій Вечері. Стається щось подібне до згаданого в притчі:
“Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його.”
“Я купив собі п'ять пар волів, - і йду спробувати їх.”
“Одружився ось я, і через те я не можу прибути.”
Через те, що ми їздимо не волами, а автомобілями чи літаками, то в нас причин багато більше знаходиться, бо ж треба й можна відвідувати чи когось із рідні, чи їхати до озера, чи на весілля, чи заслабли....
Тими обманливими причинами ми не можемо бути оправдані перед нашою совістю, отже, тим більше, не можемо бути оправдані перед Богом. Нам важливо бути свідомими, що ми членами Церкви Христової стаємо від часу прийняття хрещення, але члени його Церкви, його тіла, потребують отримувати живлення від Нього. Без живлення від Христа, без участі у Його Вечері, ми духовно вмираємо. Господь Ісус Христос образно те висловив так:
"Я - Виноградина, ви галуззя. Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на огонь, - і згорять." (Івана 15:5-6)
І Господь засвідчив, що ті люди, які відмовилися, по різних вигаданих причинах, прийти на Його Вечерю, будуть відкинені геть, як ті сухі гілки, які надаються тільки для огню. Тому то й стверджено словом Господнім:
“Кажу бо Я вам, що жаден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало.” (Луки 14, 24)
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
