Виявлення милосердя
35-та Неділя М’ясопусна
1 Коринтян 8:8-13; 9:1-2; Матфея 25:31-46
Один із вояків, точніше - молодий офіцер армії США, під кінець 2-ї Світової війни попав на острів Тихого океану, на якому була колонія прокажених. Він, не маючи там ніякого зайняття, шлявся між будинками лікарні для прокажених, заглядав у ті будинки, бачив як черниця-медсестра обмивала й перев’язувала жахливі рани на пацієнтах.
Коли вояк побачив гнійні рани на ногах прокажених, коли побачив, що тіло на ранах відпадає від кісток, то йому затошнило. А сестра-черниця доглядала ті рани, мастила якоюсь оливою чи розчином рідини, накладала пов’язки... І він, звертаючись до тієї медсестри, сказав:
"Я б за мільйон доларів не: взявся б те робити!"
Черниця обернулася до нього й відповіла:
“Я б також і за мільйон доларів не взялася б виконувати таку роботу, не торкнулася б тих ран, але ради Христа я допомагаю цим нещасним, доглядаю рани тих, до яких навіть їхні рідні не хочуть підходити.”
Ради Христа та жінка покинула рідний дім, життєві вигоди, комфорт життя в цивілізованому суспільстві, поїхала за тисячі миль, щоб служити Христові. Бо ж служачи іншим людям, вона й служила Христові.
Бо вона й багато людей, які ісповідують Христа, Його божественну науку не тільки розумом, а щирим, серцем, всіма своїми почуттями, намагаються виявити любов, поміч ближньому, як заповідав Господь Ісус Христос.
В нині прочитаному уривкові з Євангелії якраз розповідається про ті чесноти, по яких Господь оцінюватиме нашу любов до Нього, оцінюватиме як ми виявили нашу правдиву віру в Бога в земному житті.
"Бо Я голодував був - і ви нагодували Мене, прагнув - і ви напоїли Мене, мандрівником Я був - і Мене прийняли ви. Був нагий — і Мене зодягли ви, слабував - і Мене ви відвідали, у в’язниці Я буя -- і прийшли ви до Мене" (Матфея 25:35-36).
Христос виразно стверджує:
“Істинно кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, - те Мені ви вчинили.” (Матфея 25, 40)
(Це чому Т. Шевченко, наслідуючи Христа, і закликав: "Обніміте, брати мої, найменшого брата...")
Хто не робив тих добродійств для ближніх, хто не хотів допомагати бідуючим, голодним, немічним, хворим, ув'язненим, поневоленим, хоч мали нагоду те робити, мали нагоду виявляти ті добродійства, милосердя до ближніх, чи до "найменшого брата", - ті не хотіли зробити все те для Христа, тому й буде суворий присуд Христовий для них:
"Ідіть ви від Мене, у вічний вогонь, що дияволові та його посланцям приготований” (Матфея 25, 41).
Церква Христова нікого не хоче лякати тими словами Христовими, але це обов'язок служителів Церкви довести до свідомості віруючих настанови Христові, Його заповіді, по виконанні яких Він буде оцінювати, судити, приймати в Царство Своє або відкидати геть. Він свідчить, що буде оцінювати нас не на підставі нашого знання, мудрості, освіти, маєткового стану, а по вияві чеснот любові й милосердя.
Тому то виявлення тих чеснот у житті, - було найбільшою турботою Церкви Христової. Часом засновувалися окремі братства чи сестрицтва милосердя, взаємодопомоги, але коли й не було тих окремих добровільних об'єднань, то Церква Христова всіляко заохочувала й тепер заохочує, щоб християни намагалися в житті якнайбільше, виявляли любов і милосердя до своїх ближніх, бо тим ми виявляємо любов до Господа нашого Ісуса Христа й послух його заповідям.
У наші часи, коли існує державна система соціального забезпечення, пенсії, старечі доми й тому неоправданим є будь-яке жебрацтво, - християнська свідомість поступово присипляється, бо ж люди в цій системі мають забезпечений дах над головою, мають бодай мінімальне, забезпечення їжею й питтям.
Добре буде, щоб кожний із нас познайомився ближче, відвідав і ті старечі доми, "nursing homes", і старших людей, які перебувають в немочах по приватних домах. Мешкання й поживу для тіла вони справді мають. У так званих "nursing homes" людей і вмивають, і купають, і перестеляють їм ліжка. Все те вони мають, але в переважаючій більшості в тих домах люди працюють лише ради заробітку й тому відсутнє виявлення любові.
Там зібрані в тих "nursing homes" всі людські немочі, каліцтва, там згуртовано людей спаралізованих і з тяжкими хронічними немочами, щоб їхні діти й взагалі рідні мали вдома спокій... Але трагедія полягає в тому, що ті немічні люди позбавлені любові, позбавлені оточення людей, яких вони найбільше можуть любити. Через те тим людям буває дуже тяжко... Багато з них жаліється, що, поза великими святами, такими, як Різдво Христове й Великдень, вони забуті.
Можливо ті нещасливі люди перечулені й їхні нарікання можуть бути не завжди справедливі, але нам, об’єднаним у Христовій Громаді, не можна ніколи забувати про тих немічних людей. Треба, щоб ми частіше намагалися їх бачити, щоб ми могли вислухувати їх, як також розповідати їм про наше життя, нашу активність у Громаді й в суспільстві, щоб вони постійно відчували нашу любов у Христі.
Те ми повинні постійно робити, але в наближенні Великого Посту ми повинні особливо подумати про виявлення християнської любові й милосердя, як про те нагадує нам сьогоднішня євангельська розповідь, з якої промовляє до нас Господь наш Ісус Христос.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
